Свій водійський стаж консул Угорщини розпочав з "Жигулів"

– Пане Томашу, як давно водите авто?

– Спочатку кермував мотоциклами: вони мене більше цікавили, тому перші права дістав на водіння двоколісних машин. Мав тоді 17 років. Пізніше, у 20, склав іспит на право водіння легковиків і вантажівок. В Угорщині існувала на той час система, подібна до ДТСААФ, я і вчився в такій школі.

– Ваше перше авто? Самі на нього заробили чи хтось подарував?

– Першим у мене був старенький "Опель". Ну, дуже старенький! Купив його сам. Але він так швидко зламався, що я не встиг  навіть дістати задоволення від їзди. Так шкода було! Щоправда, після того я зрозумів, що дуже стару машину купувати не варто, бо з нею одна морока, а не їзда. За якийсь час я купив новий ВАЗ – "Ладу".

– В Угорщині – "Ладу"?

– Та ні,  на той час уже переїхав працювати до Києва. У принципі, я ду­же любив це авто і, мабуть, насамперед за те, що воно було нове-новісіньке. Не ламалося, не турбувало, не простоювало тижнями на ремонтах... Хороша машинка була. А вже після того я повернувся до Угорщини й придбав собі "Тойоту" – так само страшенно її любив, був дуже нею задоволений.

– І тепер на ній їздите?

– Ні, маю "Субару", придбав її не так давно, щоправда, вже користовану, тобто мала кілька років "від народження", утім працює досі справно. Ще в родині є "Пежо", також дуже зручний легковик, – маленький, але повороткий.

– Що для вас машина – розкіш чи засіб пересування?

– Певна річ – засіб пересування. Для людини, яка має велику родину, дітей, дуже добре і зручно мати авто.

– Поділяєте автомобілі на "жіночі" й "чоловічі"?

– У жодному разі. Хіба що за кольором іноді можна судити, хто за кермом, бо жінки віддають перевагу червоним, світлим кольорам, а чоловіки більше темним, так би мовити, "солідним". Але це далеко не однозначний критерій, – так, на любителя.

– Чи вважаєте, що жінка за кермом – це суцільна біда?

– Однозначно – ні! Пев­на річ, ми різні, але власне різниці між жінками й чоловіками в цьому плані зовсім не бачу. Серед представниць слабшої половини також чимало таких, котрі добре водять, причім нерідко – краще за чоловіків. Моя дружина теж за кермом, і в неї це дуже непогано виходить.

– Краще мати водія чи самому їздити?

– Це залежить від обставин, певного статусу чи способу життя. Для глави місії, приміром,  дуже важливо мати водія, бо іноді потрібно їздити на всілякі переговори чи відвідувати різноманітні заходи, які відбуваються за межами міста, а то й країни. А як доведеться випити спиртного, то обов’язково потрібно мати водія. Він відпочиває за той час, доки ти працюєш, а тоді сам береться до роботи, яку тимчасово сам не можеш виконати. Адже коли вип’єш келих – краще взагалі не сідати за кермо. Це в мене, до речі, золоте правило. А для задоволення, вважаю, краще самому вести машину, ніж доручати водієві. Я особисто дуже люблю сидіти за кермом.

– Як ставитеся до пра­цівників української ДАІ

– Чесно кажу, у нас своєрідні стосунки: намагаємося одне одного не чіпати. Зрозуміло, що дипломати мають, так би мовити, статус недоторканності, але і я, і, переконаний, мої колеги не зловживаємо цим.

Певна річ, коли мені сигналізують стати, а таке час від часу трапляється, я зупиняюся, показую документи. І хоча перевіряти мене ніби й не мають права, проте я не виявляю якоїсь зверхності, бо поважаю закони країни, в якій працюю.

– Швидка їзда – ваша стихія?

– Дуже важливо розуміти, де і в яких умовах можна притиснути педаль газу, а де ні. Якщо є бажання дістати гострі відчуття, для цього є спеціальні закриті майданчики чи автобани – там гасай. А загалом потрібно й інших людей поважати та берегти, і про себе не забувати. Я вважаю, що ганяти на звичайних міських чи міжміських дорогах, наражаючи на небезпеку і себе, й інших учасників руху, – це і несерйозно, і безвідповідально.

– Ваша манера їзди відрізняється в Україні та Угорщині?

– Ні, я намагаюся однаково вести машину, тому що погані звички дуже швидко приживаються, а краще цього не допускати. Людина повинна поводитися цивілізовано незалежно від того, в якій країні перебуває.

– Маєте улюблений анекдот про дороги, водіїв, жінок за кермом чи ще щось таке?

– Ні, бо, як на мене, їзда – це не жарти.

Теги: авто, Томаш Віціан, консул

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати